Скільки живуть німецькі вівчарки?

Німецька вівчарка – одна з найміцніших порід, вона славиться хорошим здоров’ям і довголіттям. Але навіть для такого витривалого вихованця відведено часу набагато менше, ніж для людини: живуть німецькі вівчарки 12-15 років.

Продовжити життя чотириногому улюбленцю можна, головне – дотримуватися правил утримання і стежити за самопочуттям собаки.

Термін життя німецької вівчарки варіюється в межах 10-15 років і залежить від багатьох факторів, головні з яких:

• спадковість;
• якість догляду;
• витривалість конкретної особи.

Тривалість життя німецької вівчарки залежить і від статі. Самки відрізняються довголіттям, тому що менше важать, рідше потрапляють в конфліктні ситуації з іншими вихованцями.

У домашніх умовах німецькі вівчарки живуть на 1-2 роки більше, ніж на вулиці в будці. Вольєрне або ланцюгове життя скорочує термін життя собаки.

Вік німецької вівчарки можна визначити за кількома ознаками:

• якість шерсті (у молодняку покрив густий, міцний, блискучий, у старіючих вівчарок шерсть сиплеться, стає сивою і рідкою);
• темперамент (чим старше пес, тим пасивніше він буде себе вести);
• зуби (самі гострі ікла, різці та завіси у цуценят до року; до старості у німецьких вівчарок округлюються всі зуби).

Головний фактор, що впливає на тривалість життя собаки – здоров’я з народження. Якщо щеня міцне, народжене від батьків, які не мають вроджених проблем, то задача власника – тільки підтримувати міцне здоров’я правильним доглядом, турботою, ветеринарним обслуговуванням.

Якщо малюк млявий з першого дня життя, має вроджені патології, то продовжити його термін можна тільки постійним якісним правильним лікуванням.

Без якісної їжі жити собака зможе недовго. Цуценята породи німецька вівчарка потребують посиленого харчування з великою кількістю вітамінів і мінералів:

1. кальцій для формування скелета;
2. вітамін С – для імунітету;
3. залізо – для кровоносної системи.

Раціон може бути складений з комплексного сухого корму супер-преміум класу або натуральної їжі. Другий варіант харчування вимагає додаткових вітамінних добавок, оскільки самостійно збалансувати порцію складно.

Дорослій вівчарці потрібно не менше 800 грамів їжі за раз (дворазове харчування). Кількість їжі збільшується на 150-200 грамів в зимову пору року і в день активних тренувань.

Щоб не травмувати травну систему, їжу підігрівають до кімнатної температури. Уникають введення в раціон кісток, жирних продуктів, сильних алергенів.

Навіть якщо німецька вівчарка проживає в вольєрі або будці, має можливість вільно пересуватися по двору, вигулювати її необхідно двічі в день по 60-90 хвилин, активно тренувати не рідше ніж 4 рази на тиждень.

Вихованцям, які живуть в домашніх умовах (квартира, заміський особняк), необхідно гуляти не менше 2-3 годин вранці та ввечері. Активні ігри допоможуть зміцнити скелет і кінцівки, що знизить ризики розвитку проблем з суглобами.

Своєчасне лікування навіть нешкідливої застуди – гарантія того, що захворювання не переросте в хронічне і не дасть ускладнення на групи органів. Визначити хворобу можна за характерними симптомами або за результатами аналізів.

Хворобливих вихованців, цуценят від батьків, які мають проблеми зі здоров’ям, необхідно перевіряти у ветеринара кожні 4-6 місяців. Для цього здають аналізи крові і сечі, роблять УЗД, а в деяких випадках – рентген.

Глистяні інвазії – часта проблема всіх ссавців. Собаки повинні отримувати профілактику у вигляді таблеток або суспензій кожні 3-4 місяці.

Якщо цього не робити, збільшення кількості паразитів в організмі викликає серйозні проблеми з серцем, печінкою, легенями.

Хоч німецькі вівчарки дуже міцні, не бояться ні холоду, ні спеки, краще забезпечити їх теплим житлом: будкою з підігрівом, місцем в будинку, захищеному від протягів і прямих сонячних променів.

Важливим є регулярне проведення прибирання вольєра, будки або кімнати, в якій живе собака.

«Німці» не особливо вибагливі в утриманні, їм не потрібні стрижки, часте купання. Але регулярний огляд шерсті, зубів, вух і очей, профілактичне промивання слизових допоможе уникнути запальних процесів.

Німецькі вівчарки – службові собаки, які часто живуть у військових частинах або на прикордонній території. Вони завжди схильні до ризику через нелегку та небезпечну роботу. Висока смертність серед німецьких вівчарок обумовлена ​​частим отриманням травм під час виконання завдань.

У домашніх умовах, зазвичай, вівчарки помирають через неправильний догляд: поганий раціон, надмірні або недостатні фізичні навантаження, недотримання режиму вакцинації.

Власники часто неуважні під час прогулянок, дозволяють вихованцям піднімати сміття з землі.

Через це підвищується ризик харчових розладів і смертельно небезпечних отруєнь миш’яком і щурячою отрутою.

Але є й інші причини смерті, які не залежать від людини – спадкові або нажиті захворювання, до яких схильна порода німецьких вівчарок:

• захворювання нирок і сечовивідної системи;
• недостатність печінки, підшлункової залози, заворот шлунка;
• онкологія.

Немає певного порогу, переступивши через який пес стає старим. Старіння організму починається в 5-6 років, але це не означає, що з цього віку проявляться ознаки старіння.

Зазвичай вік, з якого починається етап старості, для собак розраховують за формулою: 2/3 × X, де X – тривалість життя особини конкретної породи.

Значить, німецькі вівчарки вважаються літніми з 8 років.

1. Головна ознака старості у собак – зниження активності. Німецькі вівчарки не належать до собак, які залишаються цуценятами до кінця життя. Вже до 2 років «німці» перестають дошкуляти власникам проханнями покидати м’яч. З 5-7 років вихованець вже не так завзято бігає на прогулянках, вважає за краще лежати або сидіти. Чим старше вівчарка, тим менше вона цікавиться іншими собаками і протилежною статтю.
2. Змінюється і хода собаки: вівчарка повільно шкандибає, біг і фізичні вправи даються їй важко. Відбувається старіння суглобів, через що ходьба стає тягарем, може приносити біль (при артритах, артрозах, дисплазії суглобів).
3. Погіршується стан шерстяного покриву. Линька стає затяжною, з’являються залисини, місця з рідкою шерстю. Видніється сивина на бороді, морді, надбрівних дугах, пізніше сріблясті волоски покривають спину, хвіст.

Останнім часом все частіше з’являються новини про жорстокість власників, які залишають хвору стару собаку помирати на вулиці або у ветеринарній клініці.

Боротися за життя вихованця потрібно завжди, навіть якщо здається, що ситуація безвихідна. Адже ми відповідаємо за тих, кого приручили!